|
Внутрішньоматкове введення аутологічних мононуклеарних клітин периферійної крові у пацієнтів із багаторазовими невдалими программами допоміжних репродуктивних технологій
|
|
В.О. Чорний, Ю.В. Маслій, Ю.В. Кременська, В.Д. Зукін, В.П. Чернишов, І.О. Судома
Клініка «Надія», м. Київ Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, м. Київ ДУ «Інститут педіатрії акушерства і гінекології АМН України», м. Київ
Вступ
Багаторазові невдалі програми допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) — це одна із найболючіших проблем в репродуктології. За останні десятиліття метод запліднення in vitro (ЗІВ) та пов'язані з ним технології пройшли великий шлях вдосконалень і досягнень. Але, незважаючи на це, приблизно 20–30% пацієнтів із неплідністю, які лікуються за цими методиками, не досягають бажаного результату — вагітності, і в рядку «діагноз» у таких випадках додається «багаторазові невдалі програми ДРТ».
Існує два основних чинники невдач лікування методами ДРТ: ембріональний та імплантаційний. І сааме імплантаційному чиннику останнім часом приділяється найбільше уваги з боку науковців. Серед факторів, що можуть завадити успішній імплантації, найбільш вірогідними є дефекти ендометрія та імунологічні зміни на загальному та місцевому рівнях. Слід зазначити, що завдяки дослідженням останніх років у сфері морфології та імунології репродукції наші знання механізмів імплантації та материнсько-плодових взаємин були збагачені цілою низкою революційних відкриттів. Але, незважаючи на це, багато питань у цій царині залишаються невирішеними, не існує достатньо ефективних способів імплантації при безплідності. Тому цікавими і важливими є дослідження, присвячені використанню аутологічних мононуклеарних клітин периферійної крові для введення до порожнини матки перед переносом ембріонів пацієнткам із багаторазовими невдалими програмами ДРТ. Підґрунтям для використання цього способу лікування були дослідження японських вчених. Так, у роботі Takahiro Nakayama і співавторів [19] було показано, що МКПК, вилучені у жінок із ранньою (5–9 тижнів) вагітністю, достовірно посилюють здатність мишачих зародків до інвазії на Матрігелі (спеціальне середовище) у порівнянні до випадків використання МКПК від невагітних жінок у секреторній фазі менструального циклу або до контрольної групи (без використання МКПК). У цьому експерименті при застосуванні взятих у невагітних жінок МКПК, вирощених із додаванням рекомбінантного ХГ, інвазивність мишачих ембріонів значно зростала [19]. В іншій роботі цієї групи вчених було показано, що рецептивність культури ендометріальних епітеліальних клітин для прикріплення BeWo-клітинних сфероїдів (аналоги бластоцист, отриманих із клітинної лінії хоріонкарциноми) залежала від того, в яку фазу циклу були одержані ендометріальні клітини. Кількість прикріплених BeWo-клітинних сфероїдів була малою в культурах клітин, отриманих від жінок в проліферативну, ранню чи пізню секреторні фази менструального циклу і значною — на культурах клітин, отриманих в середній секреторній фазі циклу. Вирощування ендометріальних епітеліальних клітин проліферативної та ранньої секреторної фаз циклу з МКПК впродовж 72-х годин призводило до суттєвого збільшення кількості прикріплених BeWo-клітинних сфероїдів.
Отже, можна зробити висновки, що МКПК можуть сприяти перетворенню нерецептивного ендометрія в рецептивний, а культивування з ХГ підсилює цей процес. На підставі отриманих експериментальних результатів S. Yoshioka і співавторів [22] запропонували використовувати спосіб введення до порожнини матки аутологічних МКПК, витриманих з ХГ серед пацієнтів з багаторазовими невдалими програмами ДРТ. Автори отримали обнадійливі результати при лікуванні жінок, молодших за 40 років. Так, частота вагітності (ЧВ) на цикл у них складала 66,7%, частота імплантації (ЧІ) — 37,5%, а в групі порівняння (без МКПК) ці показники були достовірно нижчими — 15,4 і 5,4% відповідно. У 2007 році А. Makriiannakis [16] у доповіді на V Європейському конгресі з імунології репродукції (Берлін) оприлюднив результати досліджень щодо ефективності лікувальних циклів при використанні аутологічних МКПК, які вирощувались із додаванням ХГ, та циклів із МКПК, до культури яких, поряд із ХГ, додавали кортикотропінрилізінг-гормон (КТРГ). Також було виявлено наявність достовірного позитивного впливу внутрішньоматкових зрошень аутологічними МКПК на частоту настання вагітності та частоту імплантації в групах, де вирощувалися клітини з додаванням ХГ або ХГ у поєднанні з КТРГ, у порівнянні з контрольною групою. Але ці результати суттєво відрізнялись від даних S. Yoshioka і співавторів [22]. Так, у групі, де використовувались МКПК, що культивувалися із ХГ та КТРГ, рівні ЧВ та ЧІ становили 48,4 і 26,85%, в групі, де МКПК вирощувались лише з ХГ, ці показники становили 28,6 і 14,2%, в групі без МКПК — 12,4 і 6,1% відповідно.
Враховуючи те, що в доступній науковій літературі автори знайшли лише 2 клінічних дослідження, присвячених використанню МКПК серед пацієнтів із багаторазовими невдалими програмами ДРТ (останнє — у вигляді доповіді), а також велику розбіжність представлених даних, метою роботи стало визначення ефективності способу внутрішньоматкового введення аутологічних МКПК, які вирощувались із ХГ з урахуванням імовірного чинника багаторазових невдач імплантації в програмах ДРТ.
Матеріал і методи дослідження
Об'єктом дослідження була група, що складалася із 35 пацієнток, які пройшли багаторазові (3 спроби і біль_ ше) невдалі програми ДРТ шляхом перенесення в порожнину матки понад 6_ти ембріонів хорошої за морфологічними ознаками якості.
Основну групу (ОГ) склали 15 жінок, яким вводились МКПК перед переносом ембріонів, до групи порівняння (ГП) увійшло 20 жінок, у яких ця процедура не проводилася і жодного іншого додаткового лікування не здійснювалось. Групи практично не відрізнялися за ознаками, які могли б суттєво вплинути на результативність циклу ДРТ (табл. 1). Слід зазначити, що 4 пацієнтки основної групи та 1 — групи порівняння мали тонкий ендометрій (меньше 7 мм). До всіх жінок ОГ та ГП булла застосована програма ЗІВ із інтрацитоплазматичним введенням сперматозоїда в яйцеклітину (ICSI), після чого перенос зародків здійснювався на 5-ту добу (стадія бластоцисти).
Всім жінкам з ОГ та ГП проводились додаткові обстеження: гістероскопія, пошук імплантаційного вікна (формування піноподій), визначення наявності антифосфоліпідних антитіл, імунограма, вивчення каріотипу. Чоловікам проводилось дослідження каріотипу та визначення рівня анеуплодій у спермі. За даними цих додаткових досліджень, у всіх жінок при гістероскопії та гістологічному дослідженні ендометрія були виявлені порушення побудови слизової оболонки матки (гіперплазії, гіпоплазії, поліпоз, мікрополіпоз). За даними морфологічного та гістероскопічного дослідження групи також суттєво не відрізнялись. Більш докладна характеристика знайдених патологічних змін представлена у табл. 2.
Впродовж гістероскопії змінений ендометрій видалявся. За наявності гіперплазій ендометрія у 5 випадках в основній групі та у 7 — в групі порівняння призначалось додаткове лікування депо-формою — а-ГТРГ — впродовж 2–3_х місяців (2–3 введення по 3,75 мг дифереліну) з подальшим цитологічним контролем аспірата із порожнини матки. Усі пацієнтки включались у лікувальну програму після самостійного відновлення менструального циклу.
У ході дослідження збільшення концентрації АФА в крові спостерігалось у 6 жінок ОГ та 5 жінок ГП, зміни показників імунограми відзначались у 9 пацієнток ОГ та 7 — ГП.
При дослідженні каріотипів всіх обстежених не було знайдено жодної хромосомної аберації. У 2 чоловіків з ОГ відмічалася підвищена кількість хромосомних аномалій у спермі.
Контрольована гіперстимуляція яєчників проводилась за довгим лютеїновим протоколом із використанням а-ГТРГ (диферелін — 3,75 мг) та рекомбінантного гонадотропіна (Гонал-Ф).
Підготовка культури МКПК: у день аспірації яйцеклітин у пацієнток відбиралось по 15 мл венозної крові, до якої додавався 1,0 гепарину. МКПК (1.107 клітин) відділяли за допомогою Ficoll-Hypaque центрифугування. Після центрифугування МКПК збирали з інтерфазного шару і промивали 4 рази з RPMI 1640. МКПК (1.106 клітин/мл) витримували протягом 48 годин у середовищі RPMI 1640 з 10% FBS (сироватка) та із рекомбінантним ХГ (Овітрел — 7 МО) (рис. 1, 2). Через 2 дні після аспірації яйцеклітин одержували свіжу культуру МКПК (1.107 клітин) від тієї ж пацієнтки. Після відокремлення свіжих МКПК їх одразу змішували із МКПК, які вже 2 доби утримувалися з додаванням ХГ, і змішували з буферним розчином для утворення суспензії щільністю 2.107 клітин/200 мкл. В той самий день (2-га доба після аспірації яйцеклітин) за допомогою катетера для переносу ембріонів культура МКПК вводилась до порожнини матки.
Результати досліджень та їх обговорення
Серед пацієнтів із тонким ендометрієм (4 жінки ОГ і 1 — ГП) була отримана 1 вагітність (пацієнтка основної групи). Ще у однієї пацієнтки ОГ, у якої під час трьох попередніх програм ендометрій не перевищував 6 мм, внаслідок лікувальної програми із використанням МКПК настала маткова вагітність, а ендометрій на день призначення тригерної дози ХГ досягав розмірів 7,1 мм. У 3 жінок із ОГ були підвищені рівні ХГ, але клінічної вагітності (наявність плідного яйця, зародка із серцебиттям) при ультразвуковому дослідженні виявлено не було (табл. 3).
Таким чином, при використанні внутрішньоматкового введення аутологічних МКПК, витриманих з ХГ, було отримано достовірно більші кількість випадків настання вагітності і частоту імплантації, ніж у пацієнток, яким таке лікування не проводилось. Слід зазначити, що невелика кількість жінок, у яких спостерігався тонкий ендометрій, не дозволяє зробити якихось певних висновків щодо ефективності запропонованої методики. Розбіжності в результативності у порівнянні з даними, наведеними в роботі S. Yoshioka і співавторів [22], можуть бути обумовлені різними коготрами пацієнтів, що підбирались для дослідження. Загальноприйнята тактика ведення таких жінок у більшості центрів ДРТ не передбачає визначення імовірних причин неефективного лікування. Принаймні, у вказаній роботі немає якихось даних щодо генетичних, імунологічних та інших показників, що характеризують жінок, які прийняли участь у дослідженні. Критерієм відбору пацієнтів для дослідження була відсутність «ембріонального фактора», тобто задовільна морфологічна якість ембріонів. Крім того, до числа пацієнтів, так само, як і в дослідженні А. Makriiannakis [16], не потрапляли жінки із субоптимальним (тонким) ендометрієм. У повсякденній практиці нашої клініки після другої невдалої програми ДРТ (за умови бажання пацієнтів) проводиться повний комплекс досліджень щодо виявлення можливих причин невдалих спроб запліднення.
У це дослідженні були залучені пацієнти з імунологічними, ендометріальними факторами та невдачами невизначеної природи. Запропонована методика має допомагати пацієнтам, у яких інвазія ембріона, що вже розпочалась, порушується на дуже ранніх стадіях. Імплантація зародка, як відомо, є багатосходинковим процесом, що запускається і регулюється різними ендокринними, паракринними та імунними механізмами. Так, на початкових етапах інвазії основну роль відіграють епітеліально-ембріональні взаємодії, а після цього вже запускаються стромально-ембріональні механізми. Імовірно, що вплив імунних клітини, що використовувалися під час дослідження, може відігравати визначальну роль саме на другому етапі.
Після інвазії трофобласт вступає в безпосередній контакт із мононуклеарами крові матері. Скоріше за все, МКПК стимулюються сигналами, що надходять від трофобласта, але як природа цих сигналів, так і фізіологічна роль цих взаємодій на даний час залишаються нез'ясованими. Спираючись на результати низки експериментальних робіт, можна зробити деякі припущення щодо природи речовин, які вивільняються трофобластом, а також їх впливу на МКПК. Основним гормоном, який виробляється синцитіотрофобластом ворсин хоріону, є глікопротеїн — ХГ. За умов наявності звичайної вагітності ХГ знаходять в материнській сироватці вже з першого дня після імплантації зародка. Основна роль ХГ — це здатність стимулювати жовте тіло в яєчнику для виділення прогестерону і забезпечувати імплантацію зародка [2].
Нещодавно K. Kosaka і співаворами [14] було показано, що МКПК, вилучені у вагітних жінок, сприяють продукції прогестерона жовтим тілом, що може свідчити про їх роль в регуляції ендокринної системи ранньої вагітності [3, 4]. З іншого боку, секреція низки цитокінів МКПК in vitro змінювалась під впливом ХГ [9–11]. В роботі К. Kosaka досліджувався вплив ХГ на продукцію інтерлейкіну-8 (IL-8) мононуклеарними клітинами периферійної крові (МКПК). Було визначено, що рекомбінантний ХГ сприяє секреції IL-8 МКПК, отриманих із периферійної крові невагітних жінок. Індукція експресії м-РНК IL-8 спостерігалась вже через 30 хвилин після введення ХГ. Блокування (абсорбція) ХГ антитілами до ХГ підтвердила специфічність цього ефекту. Це дослідження показало, що моноцити людини відповідають на ХГ і виділяють IL-8 шляхом, відмінним від ХГ рецепторного, що наштовхує на думку про здатність цього глікопротеїну вступати у взаємодію не лише з ендокринними, але й імунними клітинами, можливо, через такі примітивні системи, як лектини С-типу. Інтерлейкін-8 є одним із основних медіаторів запалення, виділяється через ланцюг біохімічних реакцій і є важливим медіатором вродженого імунітету, що функціонує як хемоаттрактант. Первинною функцією IL-8 є залучення нейтрофілів до фагоцитозу антигенів, які запускають антигенову панель рецепторів Т-лімфоцитів.
В роботі Т. Kanai і співавторів [13] визначався вплив на МКПК розчинної (р-) і мембранозв'язаної (м-) форми HLA-G. Відомо, що молекула HLA-G починає виділятися зародком на стадії утворення 4–8-ми клітин і бере участь у взаємодії з імунними клітинами децидуальної оболонки, як правило, із матковими природними кілерами (мПК), а, можливо, і з моноцитами. Вважається, що HLA_G має велике значення для становлення механізмів толерантності до ембріона. У вищезазначеній роботі дослідники культивували МКПК з HLA-A та B-дефіцитними лімфобластними клітинними лініями (721.221-клітини) або з тими ж клітинами, в які було трансфектовано (внесено) мHLA_G в присутності або за відсутності р- HLA-G. Відомо, що мHLA-G, який експресується трофобластом, є одним із ключових регуляторів цитокінового балансу при переключенні Тх1/Тх2 співвідношення убік Тх2, що вважається сприятливим для вагітності. На відміну від мHLA-G протеїну, рHLA-G стимулював вивільнення ФНП-á (tumour necrosis factor-á — TNF-á ) та інтерферону-ã (interferon-ã — IFN-ã). Одночасно рHLA-G зменшував вивільнення IL-3. При цьому дія двох форм HLA-G часто була протилежною: мHLA-G зменшував вивільнення IL-4, а рHLA-G — ніяк не впливав на цей процес, і, навпаки, рHLA-G стимулював вивільнення IL-10, а мHLA-G не мав на цей процес будьякого впливу. Автори роботи зробили висновок, що система рHLA-G — мHLA-G регулює вивільнення цитокінів МКПК за принципом противаги. Для того, щоб уявити собі можливий механізм впливу МКПК на процес імплантації зародка, потрібно усвідомити, з якої клітинної популяції складаються МКПК. До мононуклерних клітин крові належать лімфоцити та моноцити, але технологічно після центрифугування в середньому шарі (інтерфазний шар) залишаються, як правило, моноцити. Іноді зустрічається невелика кількість інших клітин: лімфоцити, еритроцити. Моноцити/макрофаги — це друга за величиною (25%) складова лейкоцитарної популяції відпадної оболонки (membrana decidua). Концентрація моноцитів збільшується впродовж вагітності особливо велика кількість цих клітин з'являється у термінах 7–20 тижнів [21]. Моноцити виявляються навколо місця імплантації [12] та поруч із клітинами трофобласту [4] і є джерелом факторів росту та цитокінів [11], які мають як аутокринну, так і паракринну дію [11]. Відомо, що децидуальні моноцити вивільняють основну кількість цитокіну TNF-á [5], фактора росту — CSF-1 [8] та простагландину PGE — основного медіатора утворення cAMP в ендометрії.
Приблизно через тиждень після початку імплантації трофобласт зародка руйнує оточуючі капіляри в стромі ендометрія, і материнська кров поступає в лакунарні ємності трофобласта [1]. На цьому етапі материнські периферійні мононуклеарні клітини безпосередньо контактують з клітинами трофобласту і потім повертаються до судинного русла. Процес залучення природних кілерів (ПК) із кровоносного русла є часо- та просторовозалежним і регулюється цілим арсеналом хемоаттрактантів та адгезивних молекул [9]. За однією із версій вважається, що прозапальні цитокіни, які виділяються моноцитами на ранніх стадіях імплантації, викликають масову міграцію периферійних ПК через ендотелій та строму, і таким чином відбувається накопичення ПК у ендометрії [6, 20]. Маткові ПК вважаються ключовими «гравцями» при успішній вагітності. Було визначено, що основним цитокіном, необхідним для трансформації спіральних судин і стромальної децидуалізації, є IFN_ã [2, 7], який вивільняється мПК. Окрім цього цитокіна, мПК виділяють TNF-á , лейкемієінгібуючий фактор (leukaemia inhibitory factor — LIF), колонієстимулюючий фактор-1 (colony- stimulating factor-1 — CSF1), хемокіни — IL-8 та інтерферон-індукований протеїн-10 (interferon-inducible protein-10 — IP-10), а також ангіогенні фактори: судинноендотеліальний фактор росту (vascular endothelial growth factor — VEGF), плацентарний фактор росту (placental growth factor — PlGF), ангіопоетин-2 (angiopoietin_2 — Ang_2) [7, 17, 18]. Дослідження показали, що мПК спроможні регулювати інвазію трофобласту in vitro та in vivo [10]. Накопичення мПК в ендометрії є невід'ємною складовою децидуалізації ендометрія.
В контексті проблеми, що досліджується, хочеться більш детально зупинитись на процесі децидуалізації. У людей, на відміну від інших видів, початок процесу децидуалізації не обумовлюється наявністю ембріональних тканин (прикріплення бластоцисти). Децидуалізація починається вже в лютеїновій фазі циклу і продовжується, якщо настає вагітність [15]. Період між імплантацією та менструацією є критичними для ендометрія, який має «вирішити питання»: продовжувати децидуалізацію чи завершувати цикл перетворень і відшаровуватись з місячними. У цей імплантаційний період відбувається близько 50% усіх втрат вагітності. Вважається, що в деяких випадках причиною неплідності та багаторазових невдач ДРТ можуть бути порушення саме на цьому етапі. Для нормальної децидуалізації строми потрібні два незалежних одне від одного сигнали: прогестерон і ц-АМФ. Основним джерелом ц_АМФ є моноцити. Крім того, існує багато повідомлень, що активовані цитокінами мПК вступають у взаємозв'язок із стромальними децидуальними клітинами і за невідомими на цей час механізмами або проліферують (тоді децидуалізація проходить успішно), або гинуть (починається менструація).
Відомо, що у пацієнток із невдалими імплантаціями і самовільним перериванням вагітності спостерігаються зміни щодо кількості і активності природних кілерів, як у периферичній крові, так і матковій. Можливо, у деяких випадках це явище пов'язано з неадекватною стимуляцією цих клітин мононуклеарами. Підтвердження такої можливості є в роботі М. Bates і співавторів [3], де показано, що у жінок із повторними самовільними абортами відмічаються порушення функціональної активності периферійних мононуклеарних клітин. В цьому дослідженні визначалися рівні секреції цитокінів (IFN-ã, TNF-á, IL-4, IL-10) стимульованими in vitro мононуклеарними клітинами периферійної крові, взятими у жінок із нормальним перебігом вагітності, у жінок із звичним перериванням вагітності в анамнезі та невагітних жінок. Було виявлено, що у пацієнток із самовільним перериванням вагітності в анамнезі МКПК відмічалися достовірно вищі рівні IL-4, а у жінок із перерваною вагітністю також виявлялись нижчі рівні TNF-á. Тобто, у пацієнток із самовільним перериванням вагітності спостерігалися порушення функціональної активності моноцитів крові у бік зменшення фракції прозапального цитокіну і збільшення рівня цитокіну Тх 2-го типу. Імовірно, порушення відбувались на периімплантаційному етапі, який є дуже важливим для подальшого перебігу вагітності.
Можливо, метод внутрішньоматкового введення МКПК є ефективним у випадках порушення децидуалізації строми і функціонування мПК в периімплантаційному періоді та неефективним — при лікуванні жінок із порушеннями на рівні ембріонально-епітеліальної взаємодії.
Висновки
Таким чином, використання внутрішньоматкових зрошень, витриманих із ХГ МКПК, суттєво покращують результативність програм ДРТ при багаторазових невдалих імплантаціях. При застосуванні запропонованої методики було отримано достовірно більшу кількість випадків настання вагітності і успішних імплантацій, ніж у пацієнток, яким таке лікування не проводилось. Тому внутрішньоматкове введення аутологічних мононуклеарних клітин периферійної крові у пацієнтів із багаторазовими невдалими програмами допоміжних репродуктивних технологій можна рекомендувати подружнім парам при порушеннях репродуктивної системи.
ЛІТЕРАТУРА
1. Aplin J.D. Implantation, trophoblast differentiation and haemochorial placentation: mechanistic evidence in vivo and in vitro // J. Cell. Sci. — 1991. — V. 99. — P. 681—692. 2. Ashkar A.A., Di Santo J.P., Croy B.A. Interferon gamma contributes to initiation of uterine vascular modification, decidual integrity, and uterine natural killer cell maturation during normal murine pregnancy // Journal of Experimental Medicine. — 2000. — V. 192. — P. 259—270. 3. Bates M.D., Quenby S., Takakuwa K. et al. Aberrant cytokine production by peripheral blood mononuclear cells in recurrent pregnancy loss? // Hum. Reprod. — 2002. — V. 17. — P. 2439—2444. 4. Bulmer J.N., Lunny D.P., Hagin S.V. Immunohistochemical characterization of stromal leucocytes in nonpregnant human endometrium // Am. J. Reprod. Immunol. Microbiol. — 1988. — V. 17. — P. 83—90. 5. Casey M.L., Cox S.M., Beutler B. et al. Cachectin/tumor necrosis factoralpha formation in human decidua. Potential role of cytokines in infection-induced preterm labor // J. Clin. Invest. — 1989. — V. 83. — P. 430—436. 6. Chantakru S., Miller C., Roach L.E. et al. Contributions from selfrenewal and trafficking to the uterine NK cell population of early pregnancy // Journal of Immunology. — 2002. — V. 168. — P. 22—28. 7. Croy B.A., van den Heuvel M.J., Borzychowski A.M. et al. Uterine natural killer cells: a specialized differentiation regulated by ovarian hormones // Immunological Reviews. — 2006. — V. 214. — P. 161—185. 8. Daiter E., Pampfer S., Yeung Y.G. et al. Expression of colony-stimulating factor_1 in the human uterus and placenta // J. Clin. Endocrinol. Metab. — 1992. — V. 74. — P. 850—858. 9. Gismondi A., Santoni A. Migration of NK cells / In: Badolato R, Sozzani S Combinations of maternal KIR and fetal HLA_C genes influence the risk of preeclampsia and reproductive success // Journal of Experimental Medicine. — 2006. — P. 957—965. 10. Hanna J., Goldman_Wohl D., Hamani Y. et al. Decidual NK cells regulate key developmental processes at the human fetal?maternal interface // Nature Medicine. — 2006. — V. 12. — P. 1065—1074. 11. Hunt J.S. Macrophages in human uteroplacental tissues: a Review // Am. J. Reprod. Immunol. — 1989. — V. 21. — P. 108—113. 12. Kabawat S.E., Mostaufi_Zadeh M., Driscoll S.G. et al. 1985 lmplantation site in normal pregnancy: a study with monoclonal antibodies // Am. J. Pathol. — 1985. — V. 118. — P. 76—84. 13. Kanai T., Fujii T., Kozuma S. et al. Soluble HLA_G influences the release of cytokines from allogeneic peripheral blood mononuclear cells in culture // Mol. Hum. Reprod. — 2001. — V. 7. — P. 195—200. 14. Kosaka K., Fujiwara H., Tatsumi.K. et al. Human chorionic gonadotropin (HCG) activates monocytes to produce interleukin_8 via a different pathway from luteinizing hormone/hcg receptor system // The Journal of Clinical Endocrinology ã Metabolism. — 2002. — V. 11. — P. 5199—5208. 15. King A. Uterine leukocytes and decidualization // Human Reprod. Update. — 2000. — V. 6. — P. 28—36. 16. Makriiannakis A. Reccurent implantation failure. A role for CRH // 5th European Congress of Reproductive Immunology (august 30_september 2, 2007, Berlin). 17. Мanaster I., Mandelboim O. The unique properties of human NK cells in the uterine mucosa. // Placenta. — 2007. 18. Moffett_King A. Natural killer cells and pregnancy // Nature Reviews in Immunology. — 2002. — V. 2. — P. 656—663. 19. Nakayama T., Fujiwara H., Maeda M. et al. Human peripheral blood mononuclear cells (PBMC) in early pregnancy promote embryo invasion in vitro: hCG enhances the effects of PBMC // Hum. Reprod. — 2002. — V. 17. — P. 207—212. 20. Santoni A., Carlino C., Gismondi A. Uterine NK cell development, migration and Function // Reproductive BioMedicine Online. — 2008. — V. 16. — P. 202—210. 21. Smarason A.K., Gunnarsson A., Alfredsson J.H. et al. Monocytosis and monocytic infiltration of decidua in early pregnancy // J. Clin. Laboratory Immunol. — 1986. — V. 21. — P. 1—5. 22. Yoshioka S., Fujiwara H., Nakayama T. et al. Intrauterine administration of autologous peripheral blood mononuclear cells promotes implantation rates in patients with repeated failure of IVF_embryo transfer // Human Reproduc_ tion. — 2006. — V. 21. — P. 3290—3294.
Ключові слова: допоміжні репродуктивні технології, багаторазові невдалі імплантації, аутологічні мононуклеарні клітини периферичної крові, перенос ембріонів, вагітність
Ключевые слова: вспомогательные репродуктивные технологии, неудачные попытки имплантации, аутологические мононуклеарные клетки периферической крови, перенос эмбрионов, беременность
Key words: аssisted reproductive technologies, ART, multiple failures, implantation, autologous peripheral blood mononuclear cells.
Реклама:
главные новости
интернет магазин книги медицина, английский
билеты на автобус в Европу
Новости транспорта и статьи
верстка, макетирование, дизайн книг
Мания – интересные новости со всего мира
строительство и ремонт, недвижимость
Туризм, путешествия и отдых
reebok easytone
Точное восстановление данных после пожаров | декларация пожарной безопасности | ремонт квартир спб | купить справку Купить другие документы Вопросы Контакты |
|
:
2009/3/10 15:14:00
5897 |
|
|