Традиційні методи лікування гнійних тубооваріальних утворень органів малого тазу з використанням озону та імуномодуляторів у жінок репродуктивного віку

: 2010/9/20 | : Здоровье женщины

Б.М. Венцківський, В.В. Марченко, В.Г. Жегулович, Л.М. Семенюк

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, м.Київ

Резюме. Статтю присвячено питанням, пов'язаним з лікуванням жінок репродуктивного віку, в яких відмічаються запальні гнійні процеси органів малого тазу. Показано, що застосування традиційної терапії призводить до нормалізації лише деяких показників імунного статусу хворих, що потребує обов'язкового використання імунокоректорів.

Резюме. Статья посвящена вопросам, связанным с лечением женщин репродуктивного возраста, у которых отмечаются воспалительные гнойные процессы органов малого таза. Показано, что использование традиционной терапии приводит к нормализации лишь некоторых показателей иммунного статуса больных, что требует обязательного назначения иммунокорректоров таким пациенткам.

Summary. Article is devoted to questions connected with treatment of women of reproductive age at which are marked inflammatory purulent processes of pelvic organs. It is shown that the use of traditional therapy leads to normalization of only some results of immune status of patients that demands of obligatory appointment of immunomodulators to such patients.
<o:p></o:p>

Вступ

  Запальні захворювання органів малого тазу є найбільш актуальною проблемою сучасної гінекології в зв'язку зі значною поширеністю, а також серйозністю віддалених наслідків, що негативно впливають на якість життя і ставлять під загрозу успішність реалізації жінкою своєї репродуктивної функції.

   Однією з основних причин порушень репродуктивного здоров'я жінки та безпліддя в сучасних умовах є проблема гнійно-запальних захворювань статевих органів у жінок, які різняться за тяжкістю і тривалістю перебігу запальних процесів і становлять близко 65% серед амбулаторних і до 30% серед госпіталізованих хворих.

   В останні роки значно збільшилась кількість гнійнозапальних процесів, пов'язаних з перебуванням у порожнині матки механічних контрацептивів, що зумовлює виникнення ендометритів, тубооваріальних абсцесів та пельвіоперитонітів. (Чурилов А.В., 2001).

   Як правило, запальний процес виникає в молодому віці, в результаті чого жінки часто втрачають працездатність, позбавляються щастя материнства. Безпліддя у таких випадках виникає у 10–18% жінок, а невиношування вагітності — у 20–30%.

  Соціальне та медичне значення цієї патології зростає з кожним роком, що обумовлено особливостями життєдіяльності людини. Економічна криза, зниження рівня життя, посилена міграція, несприятливиий фон, зміна сексуальної поведінки молоді — це фактори, що негативно впливають на здоров'я населення. Вивчення етіології розпочалося в 70-х роках минулого століття, коли всі сили були спрямовані на розробку та вдосконалення методів лабораторної діагностики, нової техніки культивування облігатних анаеробних бактерій, мікоплазм, хламідій із використанням більш ефективних ендоскопічних та пункційних методів для отримання проб із уражених ділянок. Але на сьогодні досі не існує єдиної думки відносно етіологічної структури гнійно_запальних процесів у придатках матки. Результати використання сучасних методів виявлення збудників свідчать, що провідна роль у розвитку захворювання належить стафілококам, гонококам, кишковій паличці та хламідіям.

   Останні роки досить гостро стоїть питання щодо лікування гнійних тубуоваріальних утворень органів малого тазу у жінок.

  Нераціональне використання антибіотиків призвело до появи резистентних штамів мікроорганізмів та зміни нормальної мікрофлори статевих шляхів. Серед жінок із гострими запальними захворюваннями малого тазу 12% не піддаються протизапальній терапії, а хронічна ановуляція (як результат запального процесу яєчників) може стати причиною виникнення пухлин.

  Таким чином, проблема лікування гнійних запальних  процесів органів малого тазу у жінок на теперішній час залишається остаточно невирішеною. Етіотропна терапія ускладнюється полірезистентністю патогенних мікроорганізмів та недостатньою концентрацією антибіотика безпосередньо у вогнищі запалення. Тому якісне лікування на сучасному етапі потребує використання не тільки високоефективних антибактеріальних засобів, але і методів боротьби з тканинною гіпоксією, цілеспрямованою корекцією імунітету та стимуляцією процесів репаративної регенерації.

Мета дослідження — підвищення ефективності лікування тубооваріальних утворень запального генезу у жінок репродуктивного віку шляхом оптимізації тактики лікування, визначення диференційованих показань щодо вирішення об'єму операції та доступу при хірургічному втручанні, застосування озонотерапії та імуномодуляторів в інтра- і післяопераційному періодах.

Матеріал і методи дослідження

   З метою вивчення ефективності традиційних методів лікування гнійних тубооваріальних утворень органів малого тазу під спостереженням знаходилось 110 жінок, а також 20 хворих, яким паралельно проводилися озоно- та імуностимулююча терапія.

   Під час обстеження хворих здійснювалися загальноклінічні, клініко-лабораторні, бактеріологічні, спеціальні інструментальні методи діагностики та лікування на базі гінекологічного відділення КМКЛ № 18.

   У залежності від проведеного лікування всі пацієнтки були розподілені на 4 клінічні групи: І — контроль, ІІ — піовар і/або піосальпінкс, ІІІ — гнійні тубооваріальні утворення органів малого тазу, IV — пельвіоперитоніт.

   Вік хворих коливався у межах 25–44 років. До І (контрольної) групи було зараховано 20 практично здорових жінок (середній вік — 28,9±1,5 років). Обстеження їх проводилося у зв'язку з полікістозним перерод-женням яєчників, злуковим процесом черевної порожнини та безпліддям. У відділенні жінкам було виконано лапароскопічне втручання. З приводу первинного безпліддя нез'ясованого генезу було прооперовано 3 пацієнтки, полікістозного переродження яєчників — 8, первинного чи вторинного безпліддя перитонеального генезу — 9.

    Найчастіше причиною безпліддя було попереднє оперативне лікування (апендектомія, операції з приводу поза_
маткової вагітності, резекції яєчників).

   До ІІ групи спостереження було включено 30 жінок (середній вік — 27,5±1,7 років) з клінікою гострого гнійного ураження яєчників і/або маткових труб. Лікування проводилось як консервативно (пункція черевної порожнини через заднє склепіння та введення антибактеріальних препаратів, паралельно проводилась дезінтоксикаційна, інфузійна, протизапальна, вітаміно- і загальнозміцнююча терапія), так і оперативно (лапарскопічним та лапаротомним доступом). Проаналізувавши дані обстеження хворих, було виявлено, що піовар і/або піосальпінкс виникли внаслідок абортів у 17 випадках, ВМК — у 8, внутрішньоматкових маніпуляцій — у 5.

   ІІІ група складалася із 24 жінок (середній вік — 36,7±1,9 років) з клінікою гнійних тубооваріальних утворень органів малого тазу. Як правило, лікування проводилось оперативно, а саме: лапаротомія — у 70% випадків, лапароскопія — 20%, лише при лікуванні 10% хворих застосовувалися консервативні методи терапії. Причинами безпліддя найчастіше були аборти — у 14 хворих, тривале використання ВМК (5 і більше років) — у 11, з яких у 9 розвинувся ендометрит, у 7 — хронічні запальні утворення в придатках матки, у 3 — венеричні захворювання (гонерея, сифіліс). Таким чином, консервативне лікування у цій групі проводилось у 10% випадків, а оперативне — у 90%.

   До IV групи було зараховано 26 пацієнток (середній вік — 35,4±1,7 років) із клінікою пельвіоперитоніту. Причинами запального процесу порожнини малого тазу в обстежених жінок цієї групи були: гнійні тубооваріальні утворення — 11 випадків, піосальпінкс — у 8 жінок, піовар — у 4 жінок, гнійний сальпінгіт — у 2 жінок. Отже, здебільшого терапія хворих здійснювалася традиційними методами, як і в попередній групі консервативне лікування проводилося лише у 10% жінок, оперативне — у 90% (рисунок).



Результати досліджень та їх обговорення

   Лапаротомний доступ з радикальним видаленням вогнища запалення входив у комплекс традиційного лікування жінок ІІ–IV груп. Операцію закінчували санацією, дренуванням черевної порожнини, а в післяопераційному періоді хворі отримували антибактеріальну, дезінтоксикаційну, вітамінотерапію, в дренаж вводили 1%-ний розчин діоксидіну.

    Слід зауважити, що вибір доступу визначався з урахуванням віку жінки, репродуктивного анамнезу та об'єму запланованої операції. Так, якщо планується радикальне оперативне втручання з екстирпацією матки з трубами чи придатками, лапароскопія на тлі гнійного процесу не показана. Лапароскопічний доступ доцільний для проведення органозберігаючих операцій у жінок молодого віку з нереалізованою репродуктивною функцією і може бути альтернативою лапаротомії у пацієнток старшого віку як менш травматичний метод для видалення придатків матки при незначно виражених ізольованих гнійних процесах. Показаннями до лапароскопії є необхідність підтвердження діагнозу при тривалих сальпінгітах, піосальпінкс, тубооваріальний абсцес, що діагностовані за допомогою УЗД, а також відсутність підтвердженого діагнозу при симптомах гострого живота (пельвіоперитоніт).

   При гнійному сальпінгіті адекватним об'ємом вважається адгезиолізіс, санація та трансвагінальне або через черевну стінку дренування малого тазу. У випадках гнійного сальпінгоофориту та пельвіоперитоніту з утворенням осумкованого абсцесу в прямо кишково-матковому заглибленні адекватним методом вважається мобілізація придатків матки, очищення області абсцесу, санація та активне аспіраційне дренування через кольпотомний отвір. При сформованих піосальпінксах виконувалася туботомія з частковою резекцією маткової труби і лише в поодиноких випадках — тубектомія.

   При піоварі великих розмірів (до 6–8 см у діаметрі) зі збереженням інтактної тканини яєчників виконувалось вилущування гнійного утворення, біогенної капсули та формування культі яєчника шляхом біполярної коагуляції. Обов'язковою являється санація черевної порожнини, яку проводили під час і після операції розчином метронідазолу та озонованим фізіологічним розчином з концентрацією озону (О3) 4 мг/л, який проявляє протизапальні та бактерицидні властивості, ліквідує тканинну гіпоксію, поліпшує мікроциркуляцію і підвищує регенеративну здатність тканин. Дренування проводилось поліхлорвініловими трубками через проколи в передній черевній стінці або в задній кольпотомний отвір.

   Отже, при відсутності розлитого перитоніту та необхідності збереження репродуктивної здатності слід надавати перевагу лапароскопічному доступу, який у 100% випадках дає можливість встановити вірний діагноз і у 87% — завершити операцію з меншою травматизацією і кращою перспективою відновлення репродуктивного здоров'я жінки.

   Не менш важливе питання — лікування в післяопераційному періоді. Цілеспрямована антибактеріальна терапія можлива після верифікації збудника та встановлення його чутливості до антибіотиків. Тому спочатку використовували емпіричну антибіотикотерапію з урахуванням  місцезнаходження осередка інфекції, стану інших систем та органів. У післяопераційному періоді перевага надавалася антибактеріальним засобам з бактерицидною дією (нові покоління аміноглікозидів, фторхінолони, цефалоспорини) з паралельним проведенням дезінтоксикаційної терапії озонованим розчином 0,9%-ного NaCl та промиванням дренажів розчинами, насиченими Оз.

   У ранньому та більш пізньому післяопераційному періодах широке застосування знайшли імуномодулятори. Призначення та використання даних препаратів базувалось на результатах проведеного імунологічного обстеження хворих з визначенням імунного статусу, чутливості до тих чи інших імуномодуляторів. При проведенні аналізу встановлено, що при вторинній імунній недостатності ІІ–ІІІ ступенів препаратами вибору є поліксидоній, тималін, імунофан, котячий ніготь, ехінацея композітум С, тодіяк при І ступені — бронхомунал, вобензим, ехінацея ратіофарм, лаферон, імунал.

Висновки

   Підбиваючи підсумки щодо проведеної роботи, можна сказати, що на тлі традиційної терапії, спрямованої на видалення гнійних тубооваріальних утворень органів малого тазу у жінок репродуктивного віку, спостерігалася нормалізація лише деяких показників імунного статусу, що в цілому свідчить про відсутність повноцінного коригуючого ефекту від традиційного
лікування і потребує обов'язкового використання імунокоректорів з метою загального стану і поліпшення якості життя таких пацієнток.

ЛІТЕРАТУРА

1. Венцківська І.Б., Жабіцька Л.А.. Порівняльний аналіз ефективності хірургічних методів лікування трубно-перітонеального безпліддя: Зб. наук. праць Асоц. акушерів_гінекологів України. — К.: Інтермед, 2007.— С. 89–92.
2. Венцковский Б.М., Жегулович В.Г., Марченко В.В. Оперативное лечение гнойно-воспалительных заболеваний малого таза: Материалы III Междунар. науч. конг. «Новые технологии в акушерстве и гинекологии» (30 октября–1 ноября, 2007 г., Санкт_Петербург) // Журн. акушерства и женских болезней. — 2007. — Т. LYII (спецвыпуск) — С. 78–79.
3. Венцківський Б.М., Чурилов А.В. Гнійнозапальні захворювання придатків матки // ПАГ. — 2002. — № 2. — С. 108–114.
4. Венцківський Б.М., Яроцький М.Є., Жегулович В.Г. Місце лапароскопічної хірургії в оперативній гінекології // Мистецтво лікування. — 2004. — № 4 (10). — С. 44–47.
5. Чурилов А.В. Лечение абсцедирующих форм заболеваний яичников и маточных труб // Вісн. Асоц. акушерів_гінекологів України. — 2002. — № 1. — С. 28–33.
6. Чурилов А.В. Экстренные хирургические вмешательства при гнойных деструктивних заболеваниях придатков матки // Вісн. Асоц. акушерів_гінекологів України. — 2002. — №4. — С.8–11.


Ключові слова: жінки, запальні захворювання, методи діагностики і лікування, імуномодулятори.
Ключевые слова: женщины, воспалительные процессы, методы диагностики и лечения, иммуномодуляторы.
Key words: women, inflammatory processes, diagnostics and treatment methods, immunomodulators.



:
.

:
http://old.medexpert.org.ua/modules/myarticles/article_storyid_581.html

:


.
.